Хронічний ентерит

Причини хронічного ентериту

Існує ряд хвороб, які можуть спровокувати дані патологічні зміни, а саме:

• інфекційні агенти;
• глистяні інвазії;
• механічне травмування слизової оболонки шлунково-кишкового тракту шматочками їжі;
• нераціональне харчування з переважанням жирної їжі, гострих приправ;
• алкогольна інтоксикація;
• отруєння харчовими продуктами, хімічними і отруйними речовинами, промисловими факторами;
• цекоілеальний рефлюкс;
• вроджені аномалії розвитку структур травної системи;
• прийом деяких груп медикаментів, наприклад, нестероїдних протизапальних, антибактеріальних,
• цитостатичних;
• спайкова хвороба органів черевної порожнини;
• мегаколон;
• ускладнені операційні втручання.

Патогенез хронічного ентериту полягає в наступних процесах:

• патологічні зміни слизової оболонки в результаті запалення,
• неповноцінність відновлювальної функції епітелію,
• зниження активності імунних факторів, внаслідок чого хвороботворні агенти проходять захисні
• бар’єри;
• порушення співвідношення фізіологічних і патологічно мікроорганізмів, які входять до складу мікрофлори кишечника;
• синдром мальабсорбції;
• порушення процесів знешкодження токсичних речовин;
• недостатність ферментів;
• втрата великого об’єму рідини через тривалої діареї;
• порушення рухових якостей.

Симптоми хронічного ентериту

Клінічна картина має типові прояви у вигляді:

• часті позиви до акту дефекації, можуть досягати двадцяти разів на добу;
• больові відчуття в животі, можуть зникати після відходження газів або калових мас;
• метеоризм;
• відбитки зубів на мові;
• здуття живота;
• кал при хронічному ентериті має неприємний запах, рідкої консистенції, може містити не переварені фрагменти їжі, відзначається збільшення добового обсягу.
• схуднення;
• зниження артеріального тиску.

До загальних проявів погіршення самопочуття відносять підвищену стомлюваність, головні болі, порушення структури нігтьових пластин і волосся.

Класифікація хронічного ентериту

З огляду на локалізацію патологічного процесу, захворювання поділяють на три види, – це:

запалення тонкої кишки;
ураження подвздошного відділу;
включення в процес всього тонкого кишечника.
Беручи до уваги ступінь перебігу недуги, в медицині прийнято виділяти три ступені:

• легка – втрата ваги до 10 кг, недостатність мікроелементів, через що страждають волосся і нігті;
• середня – анемія, схуднення більше, ніж на десять кг, парестезії, мимовільні м’язові скорочення, поява подряпин і мікротріщин на шкірі;
• важка – виснаження, дефекти в роботі ендокринних залоз, остеопороз.

Діагностика хронічного ентериту

Постановка діагнозу заснована на скаргах пацієнта, його об’єктивному огляді і результатах додаткових лабораторно-інструментальних методах, а саме:

• загальний аналіз крові – відзначається зменшення гемоглобіну, протеїнових фракцій і мікроелементів;
• копрограмма – визначає порушення процесів всмоктування нутрієнтів і розщеплення компонентів їжі;
  виявлення в калових масах яєць гельмінтів;
• бактеріологічне дослідження – необхідно для підтвердження етіології;
• егофагогастродуоденоскопія – огляд слизової оболонки стравоходу, шлунка і 12-палої кишки з використанням ендоскопа;
• біопсія – взяття тканинного фрагмента для вивчення структурних змін;
• рентгенологічне обстеження – проводиться з контрастною речовиною, для перевірки його руху по петлях тонкого кишечника;
• УЗД органів черевної порожнини – потрібно для проведення диференціального діагнозу.

Лікування хронічного ентериту

Ефективним терапевтичним напрямом є консервативне лікування. Воно має на увазі призначення таких груп препаратів:

• антибактеріальні засоби – при доведеній бактеріальної етіології недуги;
• протиглистні препарати – при хронічному ентериті в тому випадку, якщо глистяні інвазії спровокувала розвиток захворювання;
• адсорбенти;
• еубіотики – необхідні для відновлення фізіологічної мікрофлори кишечника;
• в’яжучі засоби;
• обволікаючі медикаменти;
• вітамінотерапія;
• гормональні препарати;
• імуномодулятори.

Також застосовуються фізіотерапевтичні процедури, регулярне вживання лікувальних мінеральних вод.

Важливий пункт успішної терапії – це дотримання правильного харчування і дієти при хронічному ентериті. Прийоми їжі поділяються на 5 прийомів в день, подаються в НЕ подрібненому вигляді, але невеликими порціями. З раціону виключаються продукти, які можуть травмувати слизову оболонку травного тракту. Їжа варитися, готуватися на пару або запікають. Виключаються смажені, жирні страви, з додаванням приправ або консервованих продуктів.

Хронічний ентерит у дітей

Причинами виникнення захворювання в дитячому віці є аліментарні агенти, бактеріальні інфекції, вроджена ферментна недостатність, вроджені аномалії, патологія імунної системи, харчові інтоксикації, непереносимість деяких продуктів харчування.

Клініка має загальні і місцеві прояви. Перша група симптомів обумовлена ​​порушенням в всмоктування корисних речовин, недостатнім вмістом електролітів і мікроелементів, полигиповитаминоз, проявляється підвищеною дратівливістю, слабкістю, головним болем, ламкістю нігтів, сухістю шкірних покривів, випаданням волосся, появою заед. Через проблеми з метаболізмом можуть бути судомні напади, остеопорозних явища.

Місцева симптоматика обумовлена ​​розладами травлення, характеризується рідким стільцем, стеатореей, який змінюється запорами, больовими відчуттями в епігастральній ділянці.

Діагностика заснована на лабораторних показниках калу, сечі, крові та інструментальних рентгенологічних, ендоскопічних, ультразвукових методах. Лікування хронічного ентериту у дорослих і дітей базується на прийомі одних і тих же фармацевтичних груп, але різних їх представників і дозування, залежно від вікової категорії.

Ускладнення і профілактика хронічного ентериту
До несприятливих наслідків цієї недуги відносять:

• гастрит з хронізації процесу;
• запалення підшлункової залози;
• гепатит;
• полигиповитаминоз;
• остеопороз.

Щоб уникнути цих станів, необхідно проводити заходи, що попереджають розвиток захворювання, а саме:

• раціональне харчування;
• відмова від шкідливих звичок таких, як вживання алкоголю;
• прийом медикаментів тільки за призначенням лікаря;
• своєчасне лікування гострого ентериту і інших патологій органів шлунково-кишкового тракту.